Горького-Боженко

1972

Тип

Конкурс, ПДП і подальша розробка, часткова реалізація

Рік проведення

1972, 1974, 1975-1990-ті

Замовник

Держбуд УРСР
Спілка архітекторів

Рівень

Київський

Oфіційна назва

Конкурс на застройку района улиц Красноармейская — Горького — Боженко

Ключове:

  • Етапний для Києва проєкт планування району, що позначив розрив зі звичними уявленнями про архітектуру Модернізму — з'явилися напівзакриті багаторівневі двори, зручна пішохідна інфраструктура й інтеграція у забудову старих кварталів
  • Пошук балансу між стандартизацією й виразністю — успішний випадок житлового будівництва в УРСР, де висока якість міського середовища й архітектури була об'єднана з досить економним будівництвом
  • Багатоколірні й виразні ансамблі будинків сформували образ вулиці і району на багато років уперед й були відзначені вищою державною премією СА СРСР

Історія

У післявоєнному Києві Хрещатик стає найбільш амбітним і виразним проєктом на ціле десятиліття. Його продовження — вулиця Червоноармійська (сьогодні— Велика Васильківська) також мала стати частиною цілісної представницької забудови, але проєкт вдалося реалізувати лише до перетину з вул. Саксаганського. Територія південніше і східніше вибірково і повільно забудовулася спорудами без спільного плану, що призводило до хаотичного ландшафту, невпорядкованості масштабів та функцій. Міських управлінців, Головархітектуру та Спілку архітекторів це не влаштовувало.

На іншому краї Нової Забудови площа Дзержинського (сьогодні Либідська) — отримує свою фінальну форму теж у кінці 1960-х. За проєктами майстерні Київпроекту номер 5, на площі з'являються житлові будівлі, корпус Київського заводу електротранспорту імені Фелікса Дзержинського, пам'ятник чекістам, споруда УкрНДІНТІ (тарілка) архітекторів Флоріана Юр'єва та Льва Новікова. У центрі ж району з'являється палац «Україна», а в сусідній квартал переноситься ринок — перший з вантовим перекриттям даху — сьогодні Володимирський.

Архітекторка Євгенія Марініченко спілкується з партійними керівниками під час будівництва Палацу Україна, 1968ий рік. Фотограф невідомий
Володирський ринок, вид з вул. Антоновича, 1970-ті. Фотограф невідомий

У 1967 році затверджується Генплан Києва, в якому територія Нової Забудови визначається як зона реконструкції і нового будівництва. Планується також нова гілка метро до площі Дзержинського. Це створює всі підстави, щоб у 1972 оголосити конкурс на проєкт планування і забудови району вулиць Горького-Боженко.

Завдання

Конкурс передбачав програму комплексної організації частини міста — транспорту, будівництва нового житла та обслуговуючих закладів, рекреаційних просторів. Новий силует міста мав проглядатися із залізниці Київ-Москва і був частиною проектного завдання. Необхідною була й синхронізація із будівництвом нового метро (завершили його, щоправда, аж у середині 1980-х).

Закритий конкурс відбувся між проєктними організаціями Києва, але мав значне завдання для учасників. Необхідно було надати пояснювальну записку, генплан району, графічні матеріали — ескізи забудови, житлових структур, візуалізації окремих локацій, а також схеми транспорту, і, що дуже важливо, — представити макет. Такий великий набір матеріалів свідчив про високий рівень підготовки конкурсу з одного боку, а з іншого, переводив цей конкурс із архітектурного у містопланувальний.

Високий рівень шуму і магістральні шляхи — залізниця, автостради — ставили задачу віддаляти житло від червоної лінії вулиць і водночас групувати будинки у висотні структури, щоб досягти необхідної щільності населення (30 тис. осіб у Новій забудові) і забезпечити достатньо зелених зон.

Загальні позиції команд в конкурсі

Модерністська проєктна логіка команд учасників виражалася передовсім в класичному розведенні місць прикладання праці і проживання, створенні відокремлених пішохідних бульварів та на противагу їм — автобанів на опорах, новій масштабності забудови, що сягала до 35 поверхів у домінантних об’єктах і величезних пустих просторах між будівлями.

Річка Либідь не була ядром структури району, від якої відштовхувалися проєктні пропозиції. На її місці пропонувалося звести об'їзну дорогу вздовж залізниці. До збереження будівель попередніх епох проєктувальники часто ставилися досить умовно, в більшості пропозицій від старої структури міста залишалася лише післявоєнна забудова, а на місці знесених будівель розбивалися сквери або зводилися нові будинки.

Обрані проєкти команд

ДІПРОМІСТО

Київпроект, майстерня №6

КиївЗДНІЕП

ДІПРОМІСТО1972

І. Мезенцев, О. Рапопорт, Н. Шкоденко, Ю. Меляницкий, Т. Іносова, П. Кучмаренко, В. Клімов, Б. Кац, О. Ракова, Т. Штульберг

Проєкт планування і забудови району

Колектив Діпромісто надав надзвичайно ефектну пропозицію, що включала в себе створення багаторівневих пішохідних і автомобільних променадів і проіїздів, з'єднуючи житлові та комерційні або культурні зони і роз'єднуючи руха автомобілів і пішоходів

Концептуальне обґрунтування проєкту
Дані про щільність забудови і проєкт житлового комплексу

Користання із досягнень різних природничих і комп'ютерних наук — теорій систем, біології та кібернетики були популярними серед планувальників у 1960ті та 1970ті. На зображенні вище яскравий приклад об'єднання міської і "природної" системи як цілісного антропологічного і екологічного маршруту з Лівого берега через Хрещатик у сторону Голосієва. Не відомо чи знали автори, що Казимир Малевич жив на одній з проектованих вулиць (тодішня Боженка), але ідеї обґрунтовувалися і за допомогою відсилок до мистецтва, зокрема авангарду.

Цікавою, зокрема, є і поява вже у 1972 році пропозицій щодо формування Житлових копмлексів (сучасною мовою — ЖК). Між технічними вежами із ліфтами та сходами мали розташовуватися житлові блоки від 8 до 20 поверхів. Незважаючи на підвищену висотність, загальна щільність забудови (FAR) була невисокою порівняно із cучасним будівництвом.

Модерністська практика роботи з окремішніми пам'ятками, а не з міською тканиною дуже виразна на цьому зображенні перспективи з новобудови на Червоноармійській (сьогодні — Велика Васильківська), 94

Київпроект, майстерня №61972

Вадим Созанський, Олександр Зорін, Віктор Розенберг

Генплан району

У цій пропозиції присутнє лише обмежене знесення будівель до вул. Федорова і фокус нового будівницва на території паралельних вулиць Червоноармійської і Горького. Так само цей проект передбачав інфаструктурні інвестиції у стоянки для авто та соціальну інфраструктуру, але не у багаторівневі автомагістралі. Все житло мало бути зведено за простим принципос комбінування спеціально розроблених житлових секцій з ліфтовими шахтам і сходами — класичний модерністський прийом. Цікавим також був намір зробити бульвар на всіх магістральних вулицях — ідея, час якої ще має прийти.

Макет забудови від вул. Федорова до площі Дзержинського (Либідської)

Виділення кварталів було прикметною ознакою проекту, адже не зважаючи на зміну масштабу і просторової організації нових житлових споруд — вони зберігали принцип окремих напівзакритих просторів, а не вільно розташованих будинків у зеленій зоні. Зелена зона ж мала йти вздовж об'здної дороги і Либеді та стати основним рекраційним маршрутом і територією проведення часу в районі. Громадські функції розташовувалися якраз вздовж цього коридору — кінотеатри, культурні центри та виставкові зали.

Цей проєкт отримав перше місце і авторам було доручене подальше проєктування. На жаль, Олександр Зорін помер так і не завершивши роботу над територією.

КиївЗДНІЕП1972

Марк Агуф, Михайло Гречина, Валентин Єжов, Олесандр Заваров, І. Жилкин, С. Вайнштейн, Г. Голубєв, В. Кацин, А. Кельмишнайт, С. Лапоногов, Ю. Репін, О. Стукалов, З. Чечик

Проєкт КиївЗДНІЕП передбачав контрастне рішення: збереження квартальної структури — завершенням деяких кварталів у початих формах (периметральна забудова як на вул. Червоноармійській (сьогодні Велика Васильківська)) і повним знесенням забудови між Горького і Боженка із будівництвом висотних веж.

Перспектива суспільно-торгівельний центр

Cуспільно-Торгівельний центр над Володимирським ринком мав стати новою атракцією і новим типом простору в місті зі складними багаторівневими променадами для містян. Як себе почуватиме людина у цьому просторі при звичайній зимовій температурі -10 С і +30 влітку — відкрите питання.

Після конкурсу. Розвиток проєкту

Архітектори: Ігор Шпара, Віктор Розенберг, Юрій Шалацький, Віра Юдіна, Олександр Тамаров, Георгій Духовичний, А. Носенко, І. Чернявська

1973-1974 — розробка Детального планування території та проєктними розрахунками, форпроєкт і ухвалення на містобудівній раді і в Держбуді УРСР

1975-1982 — розробка детальних проєктів кварталів, громадських будівель та благоустрою

1983-1990 — реалізація проєкту

Фінальний генеральний план (схема) району 1983 року
Фінальний генеральний план (схема) району 1983 року
Фінальний генеральний план (схема) району 1983 року

Десять років проєктування дозволили уточнити проєктну пропозицію й розробити реалістичні рішення. Ідея послідовного втілення єдиної концепції (архітектори бачили Горького-Боженко новим «Хрещатиком», де тяглість проєктної і будівельної діяльності дозволила сформувати цілісне середовище). Можливість вносити зміни в проєкт на етапах деталізації дозволила глибше пропрацювати багато рівнів: взаємодію з ландшафтом, видові перспективи, функційне зонування дворів. Автори згрупували всі технічні споруди в один блок і створили експлуатовану покрівлю. Так, зекономивши місце вони досягли візуальної й просторової чистоти двору і створили кількарівневий ландшафт для відпочинку дорослих і дитячих ігор.

Загальна забудова хоч і була сформована з 11-14ти поверхівок і мала 16-20-поверхові акценти на пагорбах, але успішно інтегрувалася в наявну мережу вулиць. Новий фронт забудови вулиці Горького — між класичною лінійною забудовою та модерністським вільним розташуванням будівель — став результатом уважного пошуку нового «середовищного балансу», у якому пішохідні шляхи і людський масштаб набували важливості на рівні з силуетом забудови і зонуванням території.

Типізація житлових будівель та індивідуальний образ кожного кварталу було вдало вирішено із застосуванням гармонійних теплих кольорів фасадної плитки та різних завершень дахів будинків — покаті й винесені балкони. Шумо- і пилозахисні системи вентиляції розташовувалися під вікнами і створювали яскраві білі акценти на фасадах. Виразність груп будівель очевидна і для пішохода і для водія — рухаючись вздовж вул. Горького (Антоновича) і через двори щоразу відкривається новий образ і точки огляду.

Також окремо були спроєктовані громадські споруди — виставкові зали (салон СХ України, сьогодні — галерея М17), кафе, магазини і дитячі садочки. У 5 кварталі було заплановано відтворити(!) згорілий у 1979ому дім-музей Марії Заньковецької, обрамивши його багатоповерхівками, але цей план не вдалося реалізувати до кінця, і сьогодні навколо відбудованого меморіального музею знаходиться сквер.

Photo of the block №22 - 1994
Photo of the block№22 from Gorkoho str.(Antonovycha), 1980s, Oleksandr Ranchukov
Photo of the yard of the 22nd block — 1986
Plan of the block №22 and visualization of the yard, a section of underground spaces and a residential building - 1982
A fragment of the facade of a residential structure — 1983
Axonometry of the 22nd block — 1983
District reconstruction project (axonometry) — 1983

Висновки і наслідки проєкту

За рахунок конкурсу було обрано найбільш реалістичне і відповідне київській структурі вулиць та масштабності рішення, а тривале проєктування створило умови для високої індивідуалізації кожного кварталу, його просторового і функційного зонування. Соціально-орієнтований й продуманий проєкт 1970/80х сьогодні виглядає переконливо кращим за сучасні новобудови в районі.

Головні вулиці були перетворені у автомагістралі, що заклало передумови для автомобілецентричного розвитку міста, дискомфорту пішоходів та слабкій комерційній привабливості перших поверхів. Система трамвайного сполучення не була інтегрована із забудовою району й з часом була знищена.

Сьогодні район втратив багато концептуальних задумок проєкту — багато зелених зон втрачено, вісь Костелу забудована офісним центром, втрачено контроль збільшення поверховості у сторону пагорбів і формування панорами. З іншого боку, деякі ідеї закріпилися — дві пішохідні алеї на місці проїздів залишилися вільними від авто, у 1990-х було розширено школу №130.

Либідь залишилася поза увагою проєктувальників як повноцінний рекреаційний простір, а Ямська не була реорганізована у передбачений зелений променад і відокремлені багаторівневі паркінги для жителів, закривши річку від житлової забудови на 40 років. Можливо щось зміниться у майбутньому?

Посилання

  • Косенко, Александр. Реконструкция района улиц Красноармейской - Горького - Боженко в Киеве // Строительство и архитектура. - 1972. - № 9. - С. 1-10 : ил.
  • Когда новое необходимо [Текст] // Строительство и архитектура. - 1985. - № 7. - С. 9-12
  • Килессо, Сергей. Реконструкция центральных кварталов Киева // Архитектура СССР : ежемесяч. теорет., науч.-практ. журн. - 1988. - № 1. - С. 30-37 : ил.
  • Київпроект 70 років. Архітектурна Книга. // А+С, 2007

Фото і матеріали

  • Приватний архів Юрія Шалацького
  • Архів Олександра Ранчукова
  • Архів ДІПРОМІСТО