Старий квартал Хрещатика

1982-1984

Тип

Конкурс з подальшим допрацюванням

Рік проведення

1982, 1984

Замовник

Держбуд УРСР
Спілка архітекторів
Виконком Київської міськради

Рівень

Закритий київський

Oфіційна назва

Конкурс на разработку ескизного проекта реконструкции и застройки квартала Крещатика между ул. Ленина и бульваром Т. Шевченко

Ключове:

  • Ревіталізація? Реконструкція? Реставрація? Одна з перших комплексних спроб нового будівництва в історичному середовищі Києва
  • Інтеграція культурних функцій (театр та молодіжний форум), створення нового громадського простору — поза класичними модерністськими площами, для містян, а не для парадів
  • Пошук підсумкового рішення для Хрещатику — незавершеного ансамблю сталінського неокласицизму, де вже новітня радянська історія виступала джерелом сенсів для архітекторів

Історія

Післявоєнний Київ відомий серією конкурсів на реконструкцію зруйнованої частини Хрещатика, що тривали у 1940-х роках і втіленням (обраної) концепції Олександра Власова у 1950-х під керівництвом Анатолія Добровольського. Надалі реконструктивні заходи стосувалися повільної заміни старих будинків — оточення сьогоднішнього Майдану Незалежності, кутових акцентних будівель на перетинах з іншими вулицями.

Парад на Хрещатику середини 1950х — відчутні контраксти між новою і старою забудовою вулиці. Фотограф невідомий
Новий початок бульвару Тараса Шевченка — 9-поверхівка і магазин "Каштан", поч. 1970-х. Фотограф Борис Градов

Одною з перших споруд в естетиці модернізму у 1963 році за проектом Олександра Малиновського стає будинок на розі з бульваром Тараса Шевченка. Із того часу і до сьогодні "старий квартал" Хрещатику не зазнає жодних серйозних перетворень. З отриманням Києвом статусу "Матері городов руських" і святкування 1500-ліття міста питання щодо старої, провінційно забудованої частини між бульваром Шевченко і вул. Леніна (сьогодні вул. Хмельницького) набуло нової ваги.

Едуард Більський, проектна пропозиція реконструкції Бесарабського кварталу
Едуард Більський, проектна пропозиція реконструкції Бесарабського кварталу
Едуард Більський, проектна пропозиція реконструкції Бесарабського кварталу

Завдання та ідея

Частиною передісторії став конкурс на рішення перебудови Бесарабського кварталу у 1980-му році, який, на жаль, не дав відповіді на необхідні транспортні, просторові, економічно-соціальні завдання. Два роки потому, у 1982 році Спілка архітекторів і Держбуд організували замовний конкурс між проектними організаціями УРСР, в основному київськими. Конкурс передбачав програму комплексної організації кварталу старого Хрещатика з облаштуванням нових функцій центральної частини міста. Рішення, якої форми і конкрентного наповнення набудуть ці функції — залишалося на розсуд архітекторів.

Серед критичних зауважень у профільній періодиці звучали зауваження до того, що програма конкурсу мала б бути попередньо обговореною громадськістю та експертами, а також, що розгляд винятково першого кварталу недостатній і необхідно планувати нову транспортну і концептуальну складову розвикту всього Хрещатика як вісі міста. Також вказувалося на те, що будівлі, які формують квартал, вже було рекомендовано внести до реєстру пам'яток, але це не зазначалося у конкурсному завданні.

Загальні позиції команд в конкурсі

Пошук, сканування горизонту архітектурних і просторових візій, підходів до міського середовища в Києві був покликаний знайти відповідь на питання — що робити з теритрією з не формалізованим охоронним статусом у центрі міста. Обов'язкова відкритість усіх просторів для пішохода, хоч і абстрактного радянського жителя, надавала всім проектам показової демократичності. Автори проєктів сьогодні завважують, що це був пошук рішення, що дозволило б узгодити інтереси нового будівництва і збереження наявного образу й автентичності кварталу.

Можна визначити три програмні напрями конкурсних пропозицій: 1) збереження і перевикористання, 2) реконструкція і добудова, 3) знесення і перебудова. На першому турі не було визначено переможця, але журі обрали пріоритетний напрям роботи — інтеграція заходів з санацій деяких будівель й вибіркового знесення менш цінної забудови, на місцях якої планувалися нові акцентні будівлі. Переглядаючи ці проекти, можна підсумувати, що в проектантів ще теплилася віра в те, що засобами архітектури можна, якщо не змінити принципи використання центру міста, то дуже суттєво вплинути на патерни поведінки містян і ставлення до простору.

Обрані проєкти (1й тур)

КДХІ

Київпроект 1

ЗДНІЕП

Діпродержпромбуд

Київпроект 2

КДХІ

Наталія Чмутіна, Ігор Шпара, Володимир Шевченко, Дмитро Антонюк, Віктор Розенберг

Проєкт зайняв друге місце у конкурсі й був відзначений премією. Журі завважило заслугами проетку увагу до наявних капітальний споруд прибуткових будинків. Якщо говорити, про те, який саме підхід розвивав цей проект — то тут було і знесення з новобудовами, і добудова "у стилі" і реставрація окремих будівель. Але як це пояснювали архітектори?

Один з авторів — Дмитро Антонюк коментує:

Ми тоді не дуже бачили різницю між санацією, реновацією, ревалоризацією, реконструкцією, реставрацією. Тобто ми щось розуміли, але кожен розумів своє. Хтось займався реставрацією і чітко розумів, що треба все зберегти, відреставрувати, до того ж, абсолютно не на засадах міжнародної реставрації, а просто відтворення, відновлення втрачених частин, чого ніхто, ніколи робити не мав, — бо вже було сформульовано (в міжнародних документах), що так робити не треба. Що таке ревалоризація та реновація ми знали з журналів, бачивши 2-3 проекти, бо у 1980-х роках ми їх ще живцем не бачили. Це приходило із закордонної практики.
Вид на ріг кварталу — новий акцент і зв'язок із попередньою забудовою. Макет
Вид з Хрещатка на фасади і композцицію кварталу. Макет

Естетика новобудов кидалася в очі як контрастна до наявного міського пейзажу — з глибоко перфорованими фасадами, відкритими бетонними колонами і значними об'ємами без вікон. Володимир Шевченко деталізує і дещо критикує власну ідею конкурсної пропозиції:

(Це була) якісна ідея на той час — зберегти фасади основних будинків по вулиці Хрещатик, для деяких з надбудовою. Виймалися деякі будинки, а замість них вставлялися нові об'єкти, але на мою думку вони були дуже "радянські", не відповідали характеру Хрещатика і не було нічого для людей — для пішоходів. Лише десь там у дворах було створено простір і нові функції, але це було не дуже розвинено. Новий об'єм на розі мав підтримувати кут кварталу, але якоїсь певної функції для міста не мав, хоч це й було задумано дуже цікаво). Важлива містобудівна ідея — знесення усіх будинків кварталу по вулиці Леніна (Богдана Хмельницького), з тим щоб Театр російської драми виходив як акцент на новий громадський простір — і щоб прибудувати нову залу для розвитку театру всередині кварталу.

Парадоксальним видається пошук підходу для невизначеного набору функцій. Відсутність конкретики і точних меж проекту робила складною розмову про найкраще рішення, адже рішення різних команд часто стосувалися різних тем. Тут, наприклад, в межах організації пішохідної зони на вул. Богдана Хмельницького загалом змінювалося функціонування Хрещатику, адже формувався новий маршрут і публічний простір навколо театру.

Київпроект

Янош Віг, Микола Левандовський, І. Снігур

Інша пропозиція від майстерні Київпроєкту — колективу молодих тоді архітекторів Яноша Віга та Миколи Левандовського. Вона передбачала повне знесення всієї старої забудови від Театру російської драми до бульвару Тараса Шевченка. Яскраво акцентований перший поверх із скляним накриттям над пішохідною територією нагадує архітектуру НДР і Угорщини початку 1980-х років. Цілісний повторюваний фасад, арки і виражений цокольний поверх мали стати референсом до реалізованого проєкту Хрещатика 1940-50-х років.

Співавтор проєкту Янош Віг коментує:

Я мав впевненість і послідовну ідею, що Хрещатик має бути завершений в тій архітектурі, в якій він був розпочатий в 1950-ті роки, за проєктами Власова, Добровольського, Приймака, Малиновського. І я виказував цю ідею завершення в архітектурі 1950-их років; не знаю, як би склалася історія, але ми мали б цілісний ансамбль, могли б навіть претендувати, що Хрещатик як завершений ансамбль міг би стати візитною карткою країни.

Каскад громадських просторів у вигляді амфітеатрів був переосмисленням звичних модерністських програм авторами проекту — розділення функцій замінялося їхнім переплетінням, несподіваним використанням, символічним розмежуванням, а часто й без нього взагалі. Дивним видається рішення з житловими квартирами, які мали б виходити і на Хрещатик і всередину кварталу — невідомо, наскільки мешканці (навіть тимчасові) були б раді активному громадському простору прямо під вікнами.

ЗДНІЕП

Володимир Залуцький, Юрій Бородкін, Сергій Нєвін

ЗДНІЕП було представлено командою Володимира Залуцького, Юрія Бородкіна та Сергія Нєвіна, які запропонували єдиний об'єднавчий прийом — створення нової структури зі скла та бетону поза і над історичними фасадами. Намір створити контраст поміж фактурою цих еклектичних старих фасадів, і гладко-полірованої поверхні, суцільно засклених фасадів народив таке контроверсійне рішення. Цікаво, що авторами фасади вбачалися як окремий об'єкт збереження, вони відділялися від будівлі й набували власної цінності поза інтер'єрами, структурою приміщень, організацією просторів між будинками.

Вид на ріг вулиць з боку Хрещатика. Макет.

Володимир Залуцький коментує проект, вказуючи на

Багато було розмов про карниз, який тут був запропонований. Він більше відносився до прийому, які були притаманні для тогочасного стилю постмодерн і пропонувався нами з нержавіючої сталі шліфованої на всю довжину. Сам по собі карниз – це архітектурна деталь, яка належить архітектурі історичній, класичній, але він тут був перебудований і зроблений в іншому масштабі. Розміри цього карнизу відповідали саме постмодерністському світогляду. Тому що постмодернізм дозволяв трансформувати розміри, він дозволяв навіть деяку іронію над класикою. Це не просто було механічне, класичне перенесення форм; постмодернізм – це інша справа. Це був сучасний, на той час, світогляд збереження перероблених атрибутів класичної архітектури.

Як не дивно, функцією, що зумовлювала сучасну інтерпретацію закритого кварталу був молл, тобто торгівельний центр з перекритим пасажем паралельно Хрещатику, насичений різними магазинами і кав'ярнями, ресторанами. Внутрішня територія кварталу залишалася майже міським парком.

Діпродержпромбуд

Віктор Кудін

Схожа за підходом повного оновлення кварталу із проектом Яноша Віга, ця пропозиція передбачала абсолютно інше співвідношення масштабів будівель до простору кварталу, значно більш крупні форми колон і окремих поверхів. Кожен поверх зчитувався за рахунок "зворотного терасування", найбільш відомим прикладом якого в світі є Бостонська ратуша. Фасади були радикально пізньо-модерністськими, без реферування пропорцій та матеріалів фасадів сусідніх будівель. На першому поверсі формувався перистиль навколо всього нового периметру кварталу — критий простір, який був частиною будівлі і частиною вулиці водночас.

Вид із Хрещатику на фасади проекту. Макет
Вид з вулиці Богдана Хмельницького на внутрішній простір. Макет

Віктор Кудін ділиться рефлексією на свою амбітну пропозицію, і зазначає, що:

Це наглючий проект був (сміється - ред.), тому що ми все розваляли і будували зовсім нову структуру. Ми не розуміли, як все можна залишити — адже там все облазило. Ще до нас не дійшов постмодерн, тому що ми не розуміли, можливо, всього цього цінного. Тому що не можна казати от «стара архітектура забудованого кварталу» — це ж середовище, так? Структура. І ми ще не розуміли цінувати структуру, середовище, фонову забудову. Так, ми розуміли, що пам’ятники архітектури – це однозначно треба зберігати, як нормальні архітектори ми це розуміли. (У конкурсному проекті - ред.) ми все так знесли і придумали нову структуру. Найважливішим було те, що на всьому Хрещатику і в центрі міста не було власне центра. Не було центру, не могли люди збиратися, щось робити, говорити, зустрічатися. (...) Тому ціль була зробити культурний центр Києва і це було моє бачення. Ми робили там великий амфітеатр, де люди могли сидіти, стояти, щось бачити, чути, також був зал, щоб були ресторації.

Японський метаболізм, нідерланський структуралізм, британський бруталізм усі в якомусь ключі були об'єднані для розробки монументального, але відкритого для громади простору, що дозволяв інші функції та масштабність публічних подій (якими б вони могли бути на той час, крім державними?). Перфорованість будівлі що виходила на Хрещатик, нові пішохідні маршрути і навіс від негоди мали дозволити постійне використання цієї внутрішньої території на рівних із самим Хрещатиком, а можливо й переверишити його популярність для деяких груп.

Київпроект

Єва Астолош, Валентин Єжов, Юрій Паскевич

Проєкт, що зберігав найбільше старої забудови і надавав найменше відкритого громадського простору й також отримав другу премію. Висока щільність внутрішньої забудови обгрутовувалася змістовним наповненням — архітектори пропонували розмістити всередині виставкові зали, кафе, готель, театр, оглядовий майданчик на Хрещатик, молодіжний центр і багато чого іншого. Журі оцінили уважну й досить творчу роботу з історичною спадщиною — збереження, перебудова і надбудова різних об'єктів була обґрунтована різною архітектурною значимістю, фізичною збереженістю, а також потребою у нових візуальних орієнтирах. Тут, наприклад, створювалася штучна вежа й зростання висотності забудови на розі кварталу, що замикав ріг вулиць на кшталт ЦУМу з іншого боку.

Вид з Хрещтика на цілісну забудову кварталу. Макет
Внутрішнє розпланування кварталу, вид з боку вулиці Богдана Хмельницького. Макет

2ий тур і подальша розробка

Надалі відбувся ще один конкурс, після якого журі запропонувало об'єднати досить різні ідеї і подальше допрацювання доручили колективу Київпроекту : Яношу Вігу, Валентину Єжову (головний архітектор міста на той час) та Юрію Паскевичу. Розвиток проєкту передачав пошук заходів із збереження та реновації будівель 52,50 зберігалися 44,42 — зберігалися , й створення нових на місці будинків 48, 46 та 40 (міський гастроном) а також проєкту перебудови Бесарабського кварталу, у який мали переїхати комерційні функції, що виносилися із старого кварталу Хрещатика. Цей процес курували з Ради Міністрів УРСР.

Модель варіанту 1, перспектива кварталу в середовищі, 1984
Варіант 1, фронт забудови Хрещатика, 1984
Янош Віг презентує варіант 1, 1984
Варіант 2, розвиток функцій кварталу, 1984

Виставковий, молодіжний центр, готель, а також нова репетиційна і глядацька зали театру російської драми мали сформувати точки тяжіння жителів міста і бути об'єднані внутрішньоквартальним публічним простором. Він мав різні зони і був об'єднаний пішохідними маршрутами із вулицями Пушкінською, Тараса Шевченка та Богдана Хмельницького. Пішоходизація частини вул. Леніна (зараз — Богдана Хмельницького) мала створити умови для розвитку цього публічного простору та території перед комерційними та культурними закладами від Хрещатика у сторону Київської Опери.

Естетика історицизму як частини постмодерністської програми, запропонована авторами, підкреслювала обережність включення нових функцій і масштабів у забудову кварталу. Референтами тут була і забудова ХХІ століття, і пост-конструктивістський ЦУМ на розі й післявоєнний ансамбль Хрещатика. Громадський простір набував більш камерних рис і значимих відмінностей між зонами із різнимим функціями, на противагу модерністським площам з великою кількістю пустого простору.

Результати. Післямова

Не зважаючи на ухвалення рішення про реконструкцію за проєктом — процес так і не почався. У 1987 році відбулася зміна керівництва архітектурного управління (Валентина Єжова було усунено з посади). Міські управлінці вирішили перемкнутися на інші, більш актуальні теми під час Перебудови і відкласти цей процес аж на XIV п'ятирічку — 1996-2000 роки.

На диво, новий конкурс для підготовки інвест-проекту у 1996 році дійсно відбувся, ще й у два тури, де в другому турі пропозиція Володимира Шевченка перемогла варіант від Миколи Левчука. Цього разу проект мав бути фінансований інвестиційною компанією з Британії й передбачав створення паралельно Хрещатику багатофункціонального громадського простору з комерційними й офісними об'єктами, що зв’язував станцію метро «Театральна» з Бесарабським кварталом. Але й цьому проекту не судилося бути втіленим — з одного боку, через корупційні фактори і непрозорість процесів ухвалення рішень, а з іншого — через економічну кризу 1998 року.

Микола Левчук, проектна пропозиція 2-го туру, 1996
Володимир Шевченко, проектна пропозиція 2-го туру, 1996

Сьогодні ж майбутнє кварталу залишається під питанням, — частково занедбаний, частково комерціалізований і перебудований, він не є точкою тяжіння і не має культурного чи суспільного значення для міста. Здатності, та й артикульованої потреби працювати з кварталом як цілісністю наразі немає. Інтереси власників розрізнені, а місто не має позиції щодо розвитку території, що було яксраво видно на перезентації реконструкції центрального універмагу на розі Хрещатика і Богдана Хмельницького в 2019 році.

Посилання

  • Ежов, Валентин. Полвека глазами архитектора, 2002, Киев, НИИТАГ
  • А+С
  • Кальницький Михайло, Суворов, Володимир. Київпроект. 70 років — А+С, 2007
  • Ерофалов-Пилипчак, Борис. Архитектура Советского Киева. А+С, 2010
  • Килессо, Сергей. как будет реконструироваться Крещатик [Текст] // Строительство и архитектура. - 1983. - № 7. - С. 5-12
  • Віг, Янош. Інтерв'ю з 07.09.2021
  • Шевченко, Володимир. Інтерв'ю 19.09.2021
  • Миколою Левчуком. Інтерв'ю 15.10.2021
  • Антонюк, Дмитро. Інтерв'ю 29.12.2020
  • Залуцький, Володимир. Інтерв'ю 09.09.2021
  • Кудін, Віктор. Інтерв'ю 01.09.2021

Фото і матеріали

  • Архів Едуарда Більського (надано Олексієм Биковим)
  • Приватний архів Володимира Шевченка
  • Приватний архів Володимира Залуцького
  • Онлайн-архів Бориса Градова
  • за книгою Валентина Єжова "Полвека Глахами Архитектора"