Квартали Розенберґа на Подолі1979-1988

Тип

Квартали Розенберґа на Подолі

Роки проведення

1979-1988

Замовник

Київпроект
Управління Генплану

Рівень

Закритий конкурс в Київпроекті

Oфіційна назва

Конкурс на застройку исторических кварталов Подола

Ключове:

  • Міський контекст стає відправною точкою для проєкту реконструкції району з фокусом на історії та збудованому середовищі району
  • Яскравий виклик підходам пізнього модернізму та перосмислення того, чим є сучасна архітектура 1980-х в СРСР
  • Від планування території до фасадів окремих будинків — довгостроковий, ітеративний і цілісний проєкт, що витримав перевірку часом

Траєкторія району — від масштабної перебудови до комплексного збереження

У 1968 році Київроект запропонував модерністський план заміни квартальної структури Подолу витягненими будинками в оточенні парків, схожими на мікрорайони на периферії. Цей план зустрів запеклий опір з боку істориків архітектури та реставраторів й так і не був затверджений владою. В той же час як район було "врятовано" від тотальної реконструкції, перед київськими архітекторами радянського часу постало питання — а як будувати в щільнозабудованих та історично насичених районах?

Новий вигляд старого міста, 1968 рік. Більшу частину старої будівлі планували замінити модерністськими cпорудами
План детального планування району 1968-го року
Один із 9-ти поверхових житлових будинків до 1975 року

У 1973 році архітекторка-реставраторка Валентина Шевченко з колегами провела комплексне дослідження архітектурної спадщини району, охопивши 3600 будівель Подолі. Рекомендації цієї інвентаризації пам'яток були включені в новий План детального планування району 1974-1975 років. Тут можна виділити деякі радикальні відхилення від модерністського підходу. По-перше, вуличну структуру XIXст. залишили незмінною, а нові будівлі, як добре видно на моделі, мали зливатися з навколишнім збудованим середовищем, а не контрастувати з ним. Було заплановано нові просторові конфігурації двох головних площ — Поштової та Контрактової, а також вулиці Сагайдачного.

У 1980-х роках в СРСР перспективи розвитку туризму були певною мірою надуманими, але фактично індустрія послуг швидко розвивалася. Це часто використовувалося як аргумент (особливо коли туризм супроводжувався терміном «міжнародний») у пояснювальних записках про охорону спадщини для збереження конкретних територій або будівель. У цьому питанні Поділ не був винятком. Навіть ідея реконструкції церков, які були знесені у 1930-х роках, вже була представлена у проектних рішеннях. Автори передбачали, що головними об’єктами інтересу туристів будуть церкви, бруковані вулиці та старі міські площі — тому й акцент ставився саме на них і особливій "історичній атмосфері", якою б бутафорною вона не була.

Модель нового району (1975 р.) - Поштова площа
Новий план району (1975 р.) макет Контрактової площі
План ре-конструкції Контрактової площі. Автори Юрій Лосицький і Валентина Шевченко. (1976)
Комплексна програма реконструкції і благоустрою історичної частини Подолу до 1990 року (1984)

Завдання та ідея

Неможливість швидко узгодити реальні фінансові інструменти, принципи домобудівної системи і ухваленого плану призвели до деклькох років простою в реконструкції району. Аж у 1979 році команда архітекторів на чолі з Ігорем Шпарою перемогла на конкурсі проектних ідей забудови 7 старих кварталів на Подолі в інституті КИЇВПРОЕКТ. Після цього команда розділилася навпіл, і три квартали в більш збереженій та історично цінній частині району стали називати «кварталами Розенберга», на честь керівника проєкту Віктора Розенберга.

Запропонована архітекторами щільність була значно нижчою в порівнянні з щільністю будівництва, якою нормувалася нова забудова міста. Це дозволило отримати висоту 3-5 поверхів і створити достатні відстані між будинками. Основною ідеєю було використання системи типових елементів — вікон, перекриттів, сходів та балконів, що повторювалися у різних конфігураціях в межах проектних кварталів. Старі будівлі, більшість з яких на той час були в жахливому стані, були критичною проблемою, але жодного рішення не було на горизонті, окрім знесення. Товариство охорони пам'яток історії та культури з самого початку противилося знесенню, однак відтермінування знесення залишило більшість споруд руїнами, що призвело, зрештою, до потреби їх розбирати і зводити заново з нових матеріалів за кресленнями. Ця суперечлива практика тривала до середини 2000-х років.

План перепланування 7 кварталів (Д-7, Д-8, Е-8, Б-14, Б-15, В-14, В-15)
Обриси старого будівельного фонду до початку будівництва, 1980 рік

Два планувальних підходи

План 1980 року

Перший підхід був заснований на ідеях genius loci (духу місця) району. Просторова орієнтація будівель вказувала на середньовічну вуличну мережу, що йшла під кутом до сучасної. Ідея авторів полягала в тому, щоб сформувати внутрішню структуру нових кварталів у відповідність зі старими вуличними лініями. Це рішення призвело до двох різних типів внутрішніх дворів. Перший (зовнішній) був задуманий як простий простір з невеликими садовими ділянками перед будинками для квітів і зелені. А внутрішній відтворював типологію, яку не бачили з початку 1930-х років: щільний напівприватний внутрішній дворик для мешканців, оточений самою будівлею.

Аксонометрія версії 1981-1982 років

Це підсилювалося наміром створити галереї вздож всього будинку на 2 поверсі — форму проміжного простору між вулицею/двором і квартирою. Тут простежується спроба відобразити старої подільської типології подвір’я, у якому часто жила велика родина чи навіть кілька різних сімей і яке складалося з житлових, складських та виробничих споруд, часто поєднаних напів-відкритою заскленою галереєю. Нерелевантність такого «змішаного використання» у 1980-х було акцентоване тим, що ці відкриті галереї більше не були частиною повного «життєвого» циклу, а лише простором мимовільних зустрічей по дорозі на роботу.

Вид на внутрішній закритий двір та периметр кварталу Д-7в
План закритого кварталу та дитячого майданчика в блоці Д-8
Плани внутрішньої будівлі з галереєю на другому поверсі
План 1985 року

Друга версія була як компромісом із зацікавленими сторонами, так і розвитком попередніх ідей у новому напрямку. Ключова відмінність полягала в тому, що у плані зберігалося більше старих архітектурно значимих будівель, а сам проект тепер реагував на більш сучасну мережу вулиць початку ХІХ століття. Квартали отримали завершену прямокутну форму, а будинки всередині формували більш звичні двори без особливих прикмет Подолу. Палісадники на першому поверсі були головною особливістю і дозволяли людям створювати різноманітний вигляд кожного під'їзду і загальний неповторний образ двору.

У цьому варіанті також з’явилися кольорові фасади. Стало зрозумілим, що це дешева та ефективна технологія, щоб зробити будівлі характерними та сучасними, з одного боку, і вписати їх у середовище, вже насичене кольоровими буділями. Більше уваги було приділено стикам між старими та новими стінами, щоб забезпечити плавний візуальний перехід від однієї будівлі до іншої. На додачу до цього, вулицю Сковороди, як туристичний маршрут, пропонувалося зробити пішохідною до церкви Миколи Набережного.

Громадська програма кварталів була не такою системною, як передбачалося спочатку. У цій версії планувалися лише музей і кафе, а інших соціальних об’єктів не було. Кілька дитячих ігрових майданчиків та невеликий спортивний майданчик були заплановані всередині кварталів, щоб надати значущість дворам та підкреслити їхній більш приватний вимір. Відкритість дворів урівноважувалася видимою лінією забудови вулиці та під'їздами з скрізними ґанками, один з яких був для гостей та міських служб і виходив прямо на вулицю, а інший, що ним мали головним чином користуватися мешканці, — вів у внутрішню частину кварталу.

Вид моделі з повітря. Блок Д-8 по центру
Вид на вулицю Хорива, квартали Е-8 і Д-8
Перспектива спільного пішохідного простору на вулиці Сковороди між парком, новобудовою та церквою Миколи Притиска

Результати. Післямова

Команда проекту: Наталія Тітова, Наталія Родічкіна, Віктор Розенберг, Віра Юдіна, Олексій Цвях, Сергій Захарченко

Віра Юдіна так коментувала про проект через 30 років:

Ну, було багато економічних недоліків. Є це оздоблення та декоративні елементи тощо. Але декор був дозволений у процесі, і проект було пропущено. Бачите, ну не може все тут бути так, як усе інше, інакше чим це все відрізняється від типового будівництва? Ці будинки повинні були мати обличчя, вони були першими — таких будівель раніше не будували. Тільки після нас почалися ці арки та карнизи. Зараз ми б зробили багато чого по-іншому, але тоді це все здавалося нам революційним. І що це соціальне житло — не для еліти, а житлові будинки для середняків.

Один з дослідників архітектури, Василь Мархін, у статті 1988 року стверджував, що

містобудівні переваги (3-х кварталів Розенберга - ред.) полягають, по-перше, у правильному виборі поверховості будинків (від трьох до п'яти поверхів). Внаслідок цього вони органічно увійшли як нова ланка в панораму Подолу та структуру наявної опорної забудови. По-друге, гармонійному включенню нового у старе сприяє наступність планувального масштабу. Протяжність елементів нової забудови співзвучна розміру-«модулю» садибної нарізки житлових кварталів Подолу, що також знайшла своєрідне відображення в розмірності «мозаїки» фасадів старих багатоповерхових будинків. По-третє, автори суворо дотримуються традиційного принципу периметральної забудови кварталів.
View from the park on the new houses on Skovorody str. D-7
Interior of the block D-8 towards the "gate"
Playground and the highest building in the center of the block D-8
Interior of the block
New public space (cour d`honneur) between old and new buildings in the E-8
Street-view on the Khoryva str. D-8

Цей проєкт начебто інтегрує радянську економічну реальність і новоз'явлений середовищний підхід — включення до архітектурного завдання осмислення місця, історії та соціального простору. Як передвісник різноманітних «постмодерністських» проблем, які якраво виразилися в 1990-х роках: авторство, індивідуальність, символізм — цей проєкт не виявляє конкретної "постмодернової" реакції на радянську систему 1980-х років. Балансуючи типізацію та індивідуальність, відновлюючи характер району та його вигляд, автори вдало зіграли на сильних і слабких сторонах радянської системи. Сповнені компромісів, характерних для того часу, ці три квартали тим не менш, твердо заявили про успішне переосмислення міського простору пізньосоціалістичного періоду.

Проєкти, в яких контекст і соціальні потреби беруть гору над амбіціями архітекторів та економічним імперативом, були і є надзвичайно рідкісними у великих містах, таких як Київ. Та й масштаби планування (мислення про місто), їхня взаємопов'язаність з архітектурою відображають ситуацію, яка дуже рідко доступна архітекторам сьогодні.

Посилання

  • Ерофалов-Пилипчак, Борис. Маленькая революция, или 4 квартала // А+С. — К., 2017, №. 3–4. — С. 114–119.
  • Ерофалов-Пилипчак, Борис. 4 квартала: Где это? [Интервью с архитектором Леонидом Морозом] // А+С. — К., 2017, №. 3–4. — С. 120–133.
  • Ерофалов-Пилипчак, Борис. Перестройка на углу Юрковской и Константиновской [Интервью с архитектором Юрием Шалацким] // А+С. — К., 2017, №. 3–4. — С. 134–181.
  • Анісімов, Олександр. Розуміти постмодернізм: північні квартали Подолу [Стаття]. — Київ: МІСК, 2019 p., с. 5-25.
  • Лосицкий, Юрий; Власова, Татьяна. — Киевский Подол — эволюция ценностей [Журнал] // Архитектура СССР. — Москва: ГОССТРОЙИЗДАТ, 1991 p.. — сс. 26–31
  • Ерофалов-Пилипчак, Борис. Архитектура советского Киева. ‒ К.: А+С, 2010. ‒ 640 с.
  • Кальницький, Михайло, Суворов, Володимир. Київпроект. 70 років — К.: А+С, 2007
  • Мархин, Валентин. Преемственность в развитии. — К.: Строительство и Архитектура, 1988-4, с. 14-17
  • Юдіна, Віра. Інтерв’ю 15.07.2019
  • Захарченко, Сергій. Інтерв’ю 15.08.2020
  • Марущенко, Віктор. Інтерв’ю 29.12.2020

Фото і матеріали

  • Архів Олексія Захарченка
  • Приватний архів Володимира Шевченка
  • Приватний архів Володимира Залуцького
  • Онлайн-архів Бориса Градова
  • за книгою Валентина Єжова "Полвека Глахами Архитектора"